Алла Чередніченко, судовий експерт, завідувач сектором відділу організації експертної діяльності Київського НДІСЕ

Експертна практика свідчить про те, що більшість справ, які надходять експертам для проведення експертиз, пов’язані із зловживаннями шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей чи іншого підроблення документів, що в подальшому призводить до викривлення фінансової звітності. Фінансова звітність є системою узагальнених показників, які характеризують підсумки фінансово-господарської діяльності підприємства за певний звітний період. Дані фінансової звітності є основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства, а форми фінансової звітності – об’єктами дослідження при проведенні судово-економічних експертиз. Аналіз фінансового стану дає змогу виявити забезпеченість фінансовими ресурсами, доцільність і ефективність їх розміщення та використання, платоспроможність і рентабельність підприємства, ефективність господарських взаємовідносин, зокрема і при проведенні судово-економічних досліджень з питань банкрутства, доведення до банкрутства, визначення вартості майна, частки у майні власника. Оцінка показників фінансового стану необхідна для ефективного управління підприємством і показує реальну фінансову ситуацію, яка склалася на підприємстві під впливом різних факторів. Серед таких факторів можуть бути як такі, що викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління, так і навмисні протиправні дії, спрямовані на незаконне збільшення або зменшення прибутку, легалізацію коштів, набутих злочинним шляхом. Фінансова звітність як об’єкт дослідження для оцінки фінансового стану є основою під час проведення економічних експертиз за виявленими контролюючими органами і такими, що розслідуються або стають предметом господарських спорів, різного роду протиправних дій в економічній сфері і при аналізі тенденцій, які призвели або могли сприяти негативним фінансовим результатам. Економічний аналіз стає в нагоді і тоді, коли перед експертами поставлені слідством чи судом питання з приводу отримання та використання бюджетних і кредитних коштів. У таких випадках у якості об’єкту економічного дослідження, поряд із первинними документами, також використовується фінансова звітність.

Законодавче і нормативне регулювання складання і надання фінансової звітності підприємств здійснюється згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.2009 р. (далі – Закон № 996-XIV) та відповідних національних стандартів бухгалтерського обліку.

Зазначеним законом встановлено, що суб’єкти господарської діяльності, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (далі — підприємства), зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавст­вом. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність. Всі ці принципи задля досягнення мети ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності повинні працювати у комплексі і нерозривній єдності.

Постановою № 419 від 28.02.2006 р. Кабінетом Міністрів України затверджений Порядок подання фінансової звітності, дія якого поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Згідно з Порядком, фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством – іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Фінансова звітність та консолідована фінансова звітність складаються за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності відповідно до законодавства.

У Порядку визначено, які підприємства (або за якими видами діяльності) складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності. Наприклад: публічні акціонерні товариства, банки, страховики; підприємства, що надають певні фінансові послуги, розпорядники коштів державного бюджету і коштів місцевих бюджетів подають фінансову звітність органам Казначейства за встановленою Мінфіном формою.

Фінансову звітність підприємства зобов’язані складати на основі даних бухгалтерського обліку (ст. 11 Закону № 996-ХІV). Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Основною формою фінансової звітності підприємства є баланс (форма № 1 за ДКУД).

Для судово-економічної експертизи фінансова звітність, де відображені результати фінансово-господарської діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період, є об’єктом дослідження. За відповідними показниками, застосовуючи певні методи і прийо­ми дослідження, експерти аналізують діяльність підприємств, одержують інформацію про їх фінансово-економічний стан. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок і перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Склад і зміст фінансових звітів визначається відповідними положеннями (стандартами), приписами яких при дослідженнях керується експерт залежно від поставлених перед ним питань:

• форма № 1 – П(С)БО 2 «Баланс»;
• форма № 2 – П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»;
• форма № 3 – П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;
• форма № 4 – П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал»;
• форма № 5 – Наказ Мінфіну України «Про примітки до річної фінансової звітності» № 302 від 29 листопада 2000 р. (зі змінами і доповненнями);
• форма № 6 – «Додаток до приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами» – П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами».

Питання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності регулюються Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі – П(С)Б­О), інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. До фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім бюджетних установ) і консолідованої фінансової звітності застосовуються норми П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», яким визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

Слід зазначити, що П(С)БО 2 «Баланс» втратило чинність із введенням у дію Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 р. Саме цим Національним положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів, а його норми застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб (далі – підприємства) усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов’язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Для суб’єктів малого підприємництва зміст і форма Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва у складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-м) та порядок заповнен­ня його статей, а також зміст і форма Спрощеного фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва у складі Балансу (форма № 1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-мс) та порядок заповнення його статей визначаються П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва». Підприємства, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності, застосовують тільки додаток 1 до цього Положення (стандарту). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» № 2756-VI від 02.12.2010 р. внесено зміни до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якими юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу України, зобов’язані складати та подавати до відповідних органів фінансову звітність, передбачену для суб’єктів малого підприємництва, один раз на рік. Підприємства, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Звітність бюджетних установ має свої особливості, оскільки їх бухгалтерський облік є специфічним і ведеться за відмінними від загального обліку правилами. Дія П(С)БО на бюджетні установи не поширюється. Стратегією модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007–2015 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 34 від 16.01.2007 р., було передбачено застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі, починаючи з 2013 року. На сьогодні, відповідно до роз’яснень Міністерства фінансів України (лист № 31-08420-06-25/28307 від 16.11.2011 р.), порядок ведення бухгалтерського обліку бюджетними установами врегульовано нормативно-правовими актами Державного казначейства України. Вони є чинними до того часу, поки їх в установленому порядку не буде визначено такими, що втратили чинність. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів і госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, іншими нормативно-правовими актами України. Розпорядники й одержувачі коштів державного та місцевих бюджетів подають звіти в розрізі кодів програмної класифікації видатків і кредитування державного чи місцевого бюджетів і кодів економічної класифікації видатків бюджету за такими формами:

• форми №№ 2д, 2м – про отримання та використання коштів загального фонду згідно з кошторисом і планом асигнувань;
• форми № 4 – про отримання та використання кошті­в спеціального фонду (4-1д, 4-1м, 4-2д, 4-2м, 4-3д, 4-3м, 4-4д, 4-3д.1, 4-3м.1);
• форми № 7 – про заборгованість за бюджетними коштами (7д, 7м, 7д.1, 7м.1).

Установи, які отримують кошти державного або місцевих бюджетів, складають єдиний «Баланс» (форма № 1 (бюджет), що відображає результат від проведення всіх господарських операцій за коштами загального і спеціального фондів, за всіма виконуваними програмами (функціями).

Враховуючи особливості облікових процедур, різноманіття принципів і методів кожного конкретного підприємства (установи, організації), експерт починає економічне дослідження зі статутних та реєстраційних документів, де знаходиться інформація про юридичний статус підприємства, види діяльності, власників та їх повноваження щодо укладання певних договорів у господарських відносинах (вартісне обмеження без погодження з вищою організацією або органом управління). Саме укладання таких договорів часто призводить до необґрунтованого зменшення активів підприємства).

Далі експерт-економіст аналізує затверджену облікову політику, яка визначається за наказом про облікову політику підприємства відповідно до вимог Закону № 996-ХІV. Облікова політика підприємств державного, комунального секторів економіки визначається у розпорядчому документі, який приймається підприємством і погоджується органом, до сфери управління якого воно належить, або уповноваженим органом відповідно до установчих документів. У розпорядчому документі про облікову політику мають бути зазначені методи оцінки, обліку і процедур, які має застосовувати підприємство та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант. Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів. Експерт встановлює, які принципи, методи і процедури використовує підприємство для складання фінансової звітності, що дає змогу, зокрема, визначити:

• методи оцінки вибуття запасів;
• періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;
• порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;
• методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, довгострокових біологічних активів та нематеріальних активів;
• вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;
• порядок застосування рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та/або класу 9 «Витрати діяльності» Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 р. (далі – План рахунків);
• періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;
• метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потре­би – спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);
• перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;
• порядок обліку фінансових витрат;
• порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;
• сегменти діяльності, пріоритетні види сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;
• перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;
• перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);
• порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;
• дату визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;
• базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;
• поріг суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;
• порядок переоцінки необоротних активів;
• періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;
• складання окремого балансу філіями, представ­ництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Наступним етапом є дослідження документального підтвердження господарських операцій, здійснення і відображення в обліку яких призвело до встановлених органом контролю порушень, та його впливу на фінансовий стан підприємства на певну дату. При цьому, підтвердження господарських операцій за відповідний звітний період первинними документами експерт досліджує тільки за тими операціями, за якими в результаті контролю встановлені порушення, і які цікавлять судово-слідчі органи при призначенні судово-економічної експертизи. Якщо під час проведення експертизи виявлені факти та обставини, що сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення, які мають значення для справи, але стосовно яких експерту не були поставлені питання, експерт має право у порядку експертної ініціативи дослідити господарські операції, котрі з цим пов’язані.

Правильність висновку експер­та забезпечується проведенням повного і всебічного дослідження документів, що досягається врахуванням експертом усіх необхідних облікових та нормативних документів.

Методика експертного дослід­ження документів базується на особливостях їх оформлення та обліку. Загальною характерною ознакою всіх бухгалтерських докумен­тів є наявність у них відповідних реквізитів (найменування, дати складання, змісту операції, кількісних та вартісних показників, підписів тощо), кожна господарсько-фінансова операція фіксується в первинних, зведених документах, регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Оформлення документів, ведення обліку та складання звітності регулюється відповідними законодавчими актами та нормативними документами. У процесі дослідження при встановленні доказового значення конкретного документа, взаємозв’язку та відповідності даних про одну й ту саму операцію в різних документах, відображення їх у регістрах аналітичного і синтетичного обліку, а потім – у зведених регістрах, які є підставою для складання фінансової звітності, експерт-економіст застосовує різні методи і прийоми. Повнота і обґрунтованість експер­т­них досліджень великою мірою залежить від правильно обраних методів, методик, способів і прийомі­в. У сукупності, за допомогою методів, прийомі­в, способів, і проводиться будь-яке дослід­ження, що уз­годжується з основами економічної теорії, де під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження. У судово-економічній експертизі з використанням методів дослідження реалізуються поставлені перед експертами завдання.

Вибір методів залежить від конкретних завдань, поставлених перед експертом органом, що призначив експертизу. Поряд із загальнонауковими методами використовуються такі спеціальні методи: документальної перевірки, зіставлення, економічного аналізу. При дослідженні документів за операціями, що відображені у певній фінансовій звітності, експер­том у відповідному взаємозв’язку використовуються методи, що перелічені вище. Зв’язок між методами присутній завжди – без використання, наприклад, методу документальної перевірки не можливо застосувати метод зіставлення, так само як і метод економічного аналізу. В процесі експертного дослідження, залежно від поставленої задачі, експертом-еконо­містом обирається комплекс аналітичних методів і прийомів, що дає змогу йому відповісти на поставлені питання.

Слід зазначити, що фінансовий результат окремої фінансово-господарської операції не є однозначним показником загальної ефективності економічної діяльності підприємства. Для визначення економічної доцільності здійснення тієї чи іншої господарської операції необхідне проведення економічного аналізу фінансового стану підприємства в цілому.

З цією метою досліджуються повнота та правильність заповнення реквізитів документів, відповідність записів в документах вимогам нормативних актів, зіставляються дані первинних документів із даними зведених документів і регістрів обліку. У всіх випадках необхідно досліджувати й аналізувати сутність кореспонденції рахунків. Особливу увагу слід приділяти додатковим записам «червоним сторно», які призначені для виправлення помилок в облікових регістрах за минулий звітний період та оформляються бухгалтерською довідкою, оскільки нерідко під такими записами криються операції кримінального характеру.

Дотримуючись принципів судово-експертної діяльності, одним з яких є повнота дослідження, досліджен­ня завжди потребує застосування методу зіставлення даних облікових регістрів з даними головної книги, балансу і показників звітності. При цьому, за всіма активно-пасивними рахунками сальдо в голов­ній книзі та балансі повинно мати розгорнутий вигляд, бо інколи звітні дані за розрахунками завуальо­вуються шляхом «згортання» дебіторської та кредиторської заборгованостей.

На підставі теоретичної практики, поширеними викривленнями показників фінансового звіту є заниження прибутку при нарахуванні дивідендів акціонерам або заниження збитків для одержання банківського кредиту. У цьому разі аналізуються фінансові результати діяльності підприємства та чинники впливу на їх величину. Основними об’єктами дослідження при аналізі фінансових результатів є: звіт про фінансові результати; примітки до річної фінансової звітності; дані аналітичного обліку доходів, витрат і фінансових результатів діяльності підприємства за певний період.

Відхилення рівнів доходів і витрат за звітний період від попередніх (виправданим є аналіз показників звітності не менше ніж за три роки) дає можливість визначити їх динаміку і вплив на фінансові результати від операційної і звичайної діяльності та чистий прибуток (збиток) підприємства. При цьому аналітичні дані облікової документації розкривають інформацію про те, за рахунок яких господарських операцій відбулися зміни (наприклад, продаж активів за цінами, що є нижчими за балансову вартість, призводить до збитків).

При дослідженні даних стосовно фінансового результату слід пам’ятати про один з основних принципів, на якому ґрунтується фінансова звітність, – це нарахування та відповідність доходів і витрат, тобто необхідність порівняння доходів за звітний період із витратами, що були здійснені для одержання цих доходів.
Доходи і витрати в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності відображаються на момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Деякі підприємства для одержання кредиту чи привласнення чужого майна здійснюють незаконні операції, пов’язані з власним капіталом (наприклад, відчуження державного майна шляхом його внеску до статутного фонду).

Детальну інформацію щодо змін власного капіталу за джерелами його формування дає звіт про власний капітал. Аналітичний облік статутного капіталу ведеться за рахунком 40 «Статутний капітал» за видами капіталу за кожним засновником, учасником, акціонером тощо. Згідно з Планом рахунків, сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих докумен­тах підприємства. Для цього під час дослідження зіставляється сума статутного фонду, відображеного у балансі, з даними установчих документів і встановлюється документальне забезпечення господарської операції з передачі майна до статутного фонду.

Крім того, дані про сам розмір статутного капіталу зіставляються з даними про оплачений капітал.

Документальним підтвердженням володіння корпоративними правами юридичної особи є інформація в бухгалтерському обліку підприємства про фінансові інвестиції, які відображаються в рядку 040 ст. «Довгострокові фінансові інвестиції» Балансу за методом участі в капіталі інших підприємств, 045 «Інші довгострокові фінансові інвестиції», 220 «Поточні фінансові інвестиції».

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції».

Аналізуючи грошові потоки досліджуваного підприємства, експерт за даними балансу визначає джерела утворення та напрямки витрачання грошових коштів. Основним джерелом утворення коштів є збільшення власного капіталу, яке може відбуватися за рахунок росту власних активів і зменшення поточних зобов’язань. Звіт про рух грошових коштів дає можливість оцінити структуру джерел надходження коштів і напрямів їх використання за видами діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Якщо експертним завданням є визначення докумен­тальної і нормативної обґрунтованості складання фінансової звітності, то, враховуючи взаємозв’язок показників звіту, проводиться їх порівняння в межах окремих форм або між формами. Проводячи такі дослідження, експерт має керуватися Методичними рекомендаціями з перевірки порівнянності показників фінансової звітності підприємства, затвердженими наказом Мінфіну України № 476 від 11 квітня 2013 р., зі змінами і доповненнями.

Одним із методів, який широко використовується при проведенні судово-економічних експертиз, є економічний аналіз, за допомогою якого оцінюються фінансові результати діяльності за певний період, розкриваються резерви виробництва та визначаються шляхи раціонального використання активів. Економічний аналіз заснований перш за все на взаємозв’язку різних економічних показників, що за умов нормальної господарської діяльності перебувають у єдності та мають відповідні загальноприйняті базові значення. Тому, в разі порушення умов здійснення господарських операцій та, як наслідок, викривлення облікової (фінансової) інформації взаємозв’язок показників порушується і ці невідповідності можуть бути досить характерними. Особливу увагу при дослідженнях необхідно звертати на синтетичні показники, одержані в результаті зведення чи групування первинних даних, оскільки саме тут найчастіше виникають помилки, іноді й виключно механічні. Помилки трапляються також при перенесенні даних первинних документів у регістри зведеного й аналітичного обліку внаслідок неправильного підрахування добутків і підсумків при таксуванні даних в документах, механічного перекручування та пропуску цифр, відображення суми лише по одному рахунку тощо. У разі несвоєчасного виправлення помилок вони переносяться до всіх регістрів обліку, включаючи головну книгу. Іноді помилки трапляються і у голов­ній книзі, навіть якщо в журналах чи відомостях аналітичного обліку їх не було (внаслідок помилкового перенесення кредитових оборотів на інші синтетичні рахунки).

За наявності таких помилкових записів достовірність фінансової звітності знижується, а в деяких випадках це може бути причиною значних збитків для підприємства, застосування до нього й відповідальних осіб фінансових санкцій або відкриття кримінальних проваджень, коли помилки були умисними та спричинили зловживання. Однак встановлення причинно-наслідкового зв’язку виникнення помилок у обліку і звітності зі зловживаннями не відноситься до компетенції експерта-економіста. Експерт тільки «фотографує» помилки і невідповідності та аналізує їх економічний вплив на стан господарства, оцінка всіх інших фактів і наслідків є прерогативою судово-слідчих органів.

Окремо слід сказати про роль фінансової звітності при оцінці фінансово-господарського стану підприємств на предмет наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутства; здійснення аналізу для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації. При таких дослідженнях експертами-економістами використовуються «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затвердже­ні наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006 р., зі змінами і доповненнями та «Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій», затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій» № 81 від 27.06.1997 р.

Аналіз фінансового стану за вищезазначеними методичними рекомендаціями передбачає, передусім, розрахунок основних груп показників:

• платоспроможності (ліквідності);
• фінансової стійкості;
• рентабельності.

За основу для розрахунку показників експертом беруться дані балансів і звітів про фінансові результати у ретроспективі та інша фінансова звітність. Названі методичні рекомендації і методика мають формули, на підставі яких за відповідними балансовими даними і звітом про фінансові результати визначаються ті чи інші показники. Після цього отримані значення коефіцієнтів порівнюються із діапазоном, що прийнятий у світовій практиці. Однак дослідження не обмежується лише визначенням значень коефіцієнтів, а є підставою для аналізу обставин, що супроводжували фінансово-господарську діяльність підприємства з урахуванням специфіки його діяльності і проведення господарських операцій, правильно прийнятих управлінських рішень. У зв’язку з цим, аналізу піддаються ті господарські операції, які могли спричинити негативні явища стосовно низької ліквідності, стійкої неплатоспроможності, зниження рентабельності або й повну збитковість підприємства. Такими операціями можуть бути: довгострокове кредитування за проектами, що були сплановані без врахування ризиків до періоду світової фінансової кризи; операції за договорами, де визначалися способи розрахун­ків, які не були економічно вигідними для підприємства; операції з відчуження основних засобів; необґрунтоване надання позик, операції з переведення боргу за плату тощо.

У даній статті приділена увага основним моментам економічних досліджень при оцінці фінансово-господарського стану підприємства, де основними об’єктами дослідження є різні форми фінансової звітності. Детальніший аналіз кожної з основних груп показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, може бути предметом окремої наукової статті.

За матеріалами сайту "Незалежний АУДИТОР"