Алла Чередніченко, завідувач сектора науково-методичного забезпечення лабораторії інженерно-технічних та економічних видів досліджень КНДІСЕ

Питання бухгалтерського та податкового обліку нематеріальних активів досить часто є предметом судово-економічних експертиз та економічних досліджень. Також цікавими є питання щодо обліку власниками на знаки для товарів і послуг дооцінки нематеріальних активів і нарахування амортизації. Стосовно податкового обліку, то на вирішення експертів ставляться питання щодо обґрунтованості віднесення до витрат сум сплачених роялті за ліцензійними договорами ліцензіатами та витрат ліцензіара, пов’язаних з отриманням ним доходів у вигляді роялті за ліцензійними договорами, у тому числі витрат на оплату праці персоналу, забезпечення правової охорони на товарні знаки та контрольні заходи щодо умов їх використання та інші.

Ці питання розглядаються на прикладі суб’єкта підприємницької діяльності – резидента України (далі – ТОВ «Концерн «Профіт»), який є власником таких знаків для товарів і послуг:

• Концерн «Профіт» (зображення), свідоцтво на знак для товарів і послуг №ХХХХХ, видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 17.02.2002 р.;
• Концерн ПРОФІТ, свідоцтво на знак для товарів і послуг №00ХХХ, видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 10.10.2010 р.;
• Concern PROFITT, свідоцтво на знак для товарів і послуг №000ХХ, видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 15.01.2012 р.

Знаки для товарів і послуг за свідоцтвами №ХХХХХ від 17.02.2002 р. і №00ХХХ від 10.10.2010 р. були зареєстровані концерном «Профіт» самостійно шляхом подання заявок у встановленому порядку, а свідоцтво на знак для товарів і послуг №000ХХ придбане у спільного українсько-німецького підприємства «Техносвіт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору про передачу прав власності на знак для товарів та послуг від 11.02.2012 р.

Перелічені вище знаки на товари повинні обліковуватися в бухгалтерському обліку концерну за дебетом рахунку 12.3 «Права на знаки для товарів і послуг» за вартістю витрат на їх створення або витрат на придбання згідно з договором. До 1 березня 2012 року балансова вартість знаків складала:

• за свідоцтвом №ХХХХХ – 1650,00 грн;
• за свідоцтвом №00ХХХ – 8500,00 грн;
• за свідоцтвом №000ХХ – 2800,00грн.

Щомісяця концерном здійснювалося нарахування зносу і відображалося в обліку бухгалтерським проведенням Дт 92 – Кт 133.

Відповідно до звіту про вартість майна від 01.03.2012 р., складеного суб’єктом оціночної діяльності – ТОВ «Оцінювач України», ринкова вартість знаків для товарів та послуг складає:

• за свідоцтвом №ХХХХХ – 2 100 000,00 грн;
• за свідоцтвом №00ХХХ – 3 900 000,00 грн;
• за свідоцтвом №000ХХ – 15 280 000,00 грн.

Питання, пов’язані з поняттям права інтелектуальної власності, регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ), Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. №3792-XII (далі – Закон №3792-ХІІ), Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» №3689-XII від 15.12.1993 р. зі змінами та доповненнями (далі – Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг») тощо.

Частиною 1 ст. 418 ЦКУ встановлено, що правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Кодексом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Згідно із ст. 420 ЦКУ, об’єктами права інтелектуальної власності є, зокрема, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Згідно із ст. 421 ЦКУ, суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону
чи договору.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи (далі – нематеріальні активи) та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. №242 (далі – П (С)БО 8). Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємствами) усіх форм власності (крім бюджетних установ і підприємств, що, відповідно до законодавства, складають фінансову звітність за МСФЗ).

Об’єкти прав інтелектуальної власності, власником яких є концерн «Профіт», що не є бюджетною установою або підприємством і, згідно з законодавством, складає фінансову звітність за МСФЗ, відносяться до нематеріальних активів та обліковуються за приписами П (С)БО 8.

Відповідно до п. 4 П (С)БО 8, нематеріальний актив – це немонетарний актив, що не має матеріальної форми та може бути ідентифікований. Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за групами, однією з яких є права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті.

Придбані або отримані нематеріальні активи відображаються в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних із його використанням, і його вартість може бути достовірно визначена. Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Економічна вигода, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р., зі змінами та доповненнями (далі – Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Нематеріальні активи, а саме знаки на товари і послуги, призначені для використання у господарській діяльності концерну «Профіт» із метою отримання економічних вигод, та їх вартість є визначеною.

На підставі положень п. 19 П(С)БО 8, підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Переоцінка нематеріальних активів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості (п. 20 П(С)БО 8).

Переоцінена первісна вартість і накопичена амортизація об’єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість (п. 21 П(С)БО 8).

Згідно з положеннями п. 22 П(С)БО 8, сума дооцінки залишкової вартості об’єкта нематеріальних активів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки – у складі витрат звітного періоду, крім випадків, наведених у п. 23 цього Положення (стандарту).

Аналогічні вимоги щодо обліку нематеріальних активів зазначені в Методичних рекомендаціях із бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 16.11.2009 р. №1327 (далі – Методичні рекомендації №1327).

Таким чином, концерн «Профіт», відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі експертного висновку про вартість майна від 01.03.2012 р. має право здійснити в бухгалтерському обліку дооцінку нематеріальних активів до вартості, вказаної у зазначеному висновку.

Що стосується амортизації нематеріальних активів, то методологію нарахування амортизації визначають П(С)БО 8 та Методичні рекомендації №1327.

Відповідно до п. 25 П(С)БО 8, нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнан­ні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), оскільки нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають.

При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід ураховувати (п. 26 П(С)БО 8):

• строки корисного використання подібних активів;
• моральний знос, що передбачається;
• правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання;
• очікуваний спосіб використання нематеріального активу підприємством;
• залежність строку корисного використання нематеріального активу від терміну корисного використання інших активів підприємства.

Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство може застосовувати строки їх корисного використання, встановлені податковим законодавством.

Згідно з підпунктом 145.1.1 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України від 2.12.2010 р. №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – Податковий кодекс), визначено шість груп нематеріальних активів. До третьої групи відносяться права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті. Такі об’єкти амортизуються впродовж строку дії права користування відповідно до правовстановлюючого документа.

Нарахування амортизації, згідно з нормами пп. 145.1.2 Податкового кодексу, здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в п. 145.1, і призупи­няється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.

Застосування конкретних методів амортизації, строків використання нематеріальних активів здійснюється на підприємстві відповідно до самостійно визначеної за погодженням із власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікової політики підприємства, яка є сукупністю принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, і затверджується на кожний рік відповідним наказом про облікову політику підприємства. Слід зазначити, що метод прискореного зменшення залишкової вартості до нематеріальних активів не застосовується.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив уведено в господарський оборот. Суму нарахованої амортизації підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і накопиченої амортизації нематеріальних активів (п. 29 П(С)БО 8).

Амортизація об’єкта нематеріальних активів – знаків для товарів і послуг, дооцінених концерном «Профіт» до ринкової вартості у березні 2012 року, нараховується, виходячи з нової вартості, методу нарахування амортизації та строку корисного використання, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни, тобто з квітня 2012 року.

Про це прямо у П(С)БО 8 і Методичних рекомендаціях №1327 не зазначено, однак, відповідно до п. 5.1. Методичних рекомендацій №1327, об’єктом амортизації є первісна (переоцінена) вартість об’єкта нематеріальних активів за вирахуванням його ліквідаційної вартості. Ліквіда­ційна вартість об’єкта нематеріальних активів прирівнюється до нуля, окрім випадків існування невідмовного зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання або якщо ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 р., та Додатку до Методичних рекомендацій із бухгалтерського обліку нематеріальних активів №1327 «Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку операцій з нематеріальними активами»:

• облік амортизації нематеріальних активів здійснюється за такими бухгалтерськими проведеннями за операціями загальногосподарського призначення:
  • Дт 92 «Адміністративні вит­рати» – Кт 133 «Накопичена амортизація нематеріальних активів»;
• відображення результатів дооцін­ки раніше не переоцінюваних об’єктів нематеріальних активів, що проводиться вперше:
  • дооцінка первісної вартості: Дт 12 «Нематеріальні активи» – Кт 423 «Дооцінка активів»;
  • дооцінка накопиченої амортизації: Дт 423 «Дооцінка активів» – Кт 133 «Накопичена амортизація нематеріальних активів».

Облік нематеріальних активів здійснюється на підставі первинних документів, які повинні бути оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 (далі – Положення №88).

У межах статутної діяльності концерном «Профіт» (ліцензіар) укладалися ліцензійні договори із низкою суб’єктів господарювання, резидентів України, які входять до складу засновників концерну.

Згідно з предметом договорів, концерн «Профіт» (ліцензіар), що володіє виключним правом на знаки для товарів і послуг, надає ліцензіатам на строк дії договорів за винагороду невиключну ліцензію (права) на використання знаків, які підтверджуються свідоцтвами. Умовами договорів визначені способи використання знаків, права та обов’язки сторін, відповідальність, порядок розрахунків та інші істотні умови.

Договори повинні бути підписані від імені обох сторін, а підписи скріплені печатками, відповідно до вимог п. 2 ст. 207 ЦКУ, де встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до норм п. 9 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані сторонами.

За умовами розділу 4 договорів «Порядок розрахунків», ліцензіат зобов’язаний:

• виплачувати ліцензіарові ліцен­зійну винагороду (роялті) у вигляді щомісячних платежів у фіксованих сумах (наприклад, у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) гривень) впродовж 30 календарних днів із дня підписання сторонами відповідного акту. Акт підписується до закінчення місяця, за який нараховується роялті. Допускається попередня оплата.

Впродовж місяця після завершення звітного кварталу сторони проводять перерахунок розміру роялті за звітний квартал з урахуванням результатів господарської діяльності ліцензіата, а саме обсягу реалізації без ПДВ. Розмір роялті за звітний квартал визначається залежно від виду товару (продукції, послуг) у відсотках від вартості реалізованих ліцензіатом із використанням знаків товарів (продукції, робіт, послуг) у звітному кварталі.

Розмір відсотків встановлюється за договорами для кожного виду товарів або послуг окремо, наприклад, для машинобудівного обладнання – 4,56%, для енергетичного обладнання і запчастин – 4,67%, для іншої промислової продукції і послуг – 3,50%.

У термін до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, ліцензіат письмово повідомляє ліцензіара про обсяги реалізації, номенклатуру та загальну вартість реалізованого з використанням знаків товару (продукції), наданих послуг за попередній квартал для визначення остаточного розміру роялті. У разі, якщо сплачені попередньо фіксовані суми роялті за звітний квартал перевищують сумарно нарахований розмір роялті у звітному кварталі, сторони підписують додатковий акт на суму такого перевищення, який підлягає оплаті впродовж 10 календарних днів із дня його підписання.

У разі, якщо розмір роялті за звітний квартал, визначений згідно з п. 4.2, виявляється менше, ніж сумарно нарахований розмір роялті у звітному кварталі, розмір фіксованого роялті, який нараховується в місяці, наступному за звітним кварталом, зменшується на суму такої різниці.

За визначенням підпункту 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським і суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єк­тів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння, розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати чи здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.14 Методичних рекомендацій №1327, об’єкт нематеріальних активів, отриманий у користування, обліковується користувачем (ліцензіатом) на позабалансовому рахунку в оцінці, визначеній виходячи з розміру винагороди, установленого договором. При цьому платежі за надане право використання результатів інтелектуальної діяльності у вигляді періодичних платежів, обчислених у порядку, та строки, установлені договором, включаються користувачем (ліцензіатом) до витрат звітного періоду.

Згідно з нормами ст. 140 Податкового кодексу, роялті відносяться до витрат подвійного призначення. У п. 140.1 ПКУ надається перелік витрат подвійного призначення, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування.

За приписами підпункту 140.1.2 Податкового кодексу, до таких витрат відносяться також витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво та раціоналізацію господарсь­ких процесів, проведення дослідно-експериментальних і кон­струк­торських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Цей підпункт кодексу містить виключення тільки стосовно роялті, суми за якими у звітному періоді нараховуються на користь нерезидентів.

Підсумовуючи вищезазна­чене, підприємства – засновники концерну – резиденти України, на підставі норм Податкового кодексу, мають право відносити в повному обсязі до складу витрат звітного періоду витрати за користування невиключною ліцензією на товарні знаки для товарів та послуг, оплата яких здійснюється концерну «Профіт» у вигляді ліцензійної винагороди (роялті) за ставками, визначеними ліцензійними договорами згідно з експертним висновком про вартість майна.

Той факт, що ліцензіати (підприємства – засновники концерну), з якими укладені ліцен­зійні договори у розумінні пп.14.1.159 Податкового кодексу є пов’язаними особами, не має впливу на оподаткування податком на прибуток цих підприємств, норми Податкового кодексу не містять у зв’язку з цим обмежень стосовно віднесення до валових витрат сум, нарахованих роялті за договорами у повному обсязі.

Що стосується податкового обліку ліцензіара, то відповідно до пп. 14.1.120 Податкового кодексу, нематеріальні активи – це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном і майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законом порядку права користування природними ресурсами, майном і майновими правами.

Відповідно до Методичних рекомендацій №1327 (п. 2.13.), об’єкт нематеріальних активів, наданий правовласником (ліцензіаром) у користування (при збереженні виключних прав на результат інтелектуальної діяльності), залишається на балансі правовласника (ліцензіара) із зазначенням в аналітичному обліку інформації про передачу цього об’єкта у користування іншій особі.

Згідно з приписами пп. 137.11 Податкового кодексу, датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, яке передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів
(у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності, є дата нарахування таких доходів, встановлена відповідно до умов укладених договорів.

У податковому обліку концерну «Профіт» за моментом нарахування платежів по роялті визначені у документах суми відносяться на доходи підприємства та відображаються у рядку 03.3 Додатку ІД Декларації по податку на прибуток.

Згідно з нормами пп. 196.1.6. Податкового кодексу, роялті не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

При здійсненні діяльності по забезпеченню правової охорони на товарні знаки, контрольних заходів щодо умов їх використання власник знаків також несе певні витрати.

Відповідно до норм Податкового кодексу (п. 138.1), витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з:

• витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 – 138.9, підпунктами 138.10.2 – 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті:
• інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, пп. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу;
• крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II Кодексу.

Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», усі види обліку, у тому числі податковий, базуються на даних первинних документів, якими оформляються господарські операції, тобто на документах, що підтверджують здійснення господарських операцій.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл і здійснення господарської операції та складання первинного документа (ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення №88).

Усі витрати, пов’язані з отриманням платником податків доходів, у тому числі адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, відносяться до витрат у розумінні Податкового кодексу. Згідно з приписами пп. 138.10.2 ПКУ до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, відносяться:

а) загальні корпоративні вит­рати, у тому числі організаційні, представницькі, вит­рати на проведення річних та інших зборів органів управління;
б) витрати на службові відряд­ження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;
в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), прид­бання пально-мастильних матеріалів, стоянка, страхування майна, амортизація, паркування легкових автомобілів, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;
ґ) витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати);
д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
е) витрати на врегулювання спорів у судах;
є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Тобто, відповідно до Податкового кодексу України, до складу витрат відносяться всі витрати в повному обсязі, пов’язані з отриманням ліцензіаром доходів у вигляді роялті за ліцензійними договорами, у тому числі витрати по забезпеченню право­вої охорони на вказані товарні знаки та контрольні заходи щодо умов їх використання, витрати на оплату праці персоналу, а також інші витрати (оренда офісу, автомобільного транспорту, оплата послуг зв’язку, утримання офісної техніки тощо), до яких розділом ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат (пп. 138.12.2 ПКУ).

За матеріалами сайту "Незалежний АУДИТОР"